Діяльність Комітету

11 квітня 2016, 14:55

Коментар Комітету Верховної ради України з питань національної безпеки і оборони щодо законопроекту під реєстр. №4057 від 15.02.2016 року "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей звернення в дохід держави грошових коштів, валютних цінностей, державних облігацій України, казначейських зобов'язань України, дорогоцінних металів та/або каміння, інших цінностей та доходів від них до ухвалення вироку суду"

Коментар Комітету Верховної ради України з питань національної безпеки і оборони

щодо законопроекту під реєстр. №4057 від 15.02.2016 року "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей звернення в дохід держави грошових коштів, валютних цінностей, державних облігацій України, казначейських зобов'язань України, дорогоцінних металів та/або каміння, інших цінностей та доходів від них до ухвалення вироку суду"

 

Депутатами міжфракційного об’єднання «Єврооптимісти» на сторінці у Facebook розміщено публікацію з критикою законопроекту № 4057 та закликом його не підтримувати. Ними фактично розгорнуто інформаційну кампанію з метою дискредитації законодавчої ініціативи через популістичні маніпуляції щодо змісту законопроекту.

Характер відповідних дописів дає змогу зробити висновок про намагання окремих народних депутатів перешкодити ухваленню доленосного для України законопроекту, який врегульовує механізм звернення в дохід держави окремих неправомірно здобутих активів екс-Президента-втікача Януковича В.Ф. та його оточення.

Варто зауважити, що приблизна вартість активів зазначених осіб, арештованих на рахунках іноземних та національних фінансових установ, складає 50 млрд. грн., значна частина з яких мають стати джерелом доходів Державного бюджету України на 2016 рік, за рахунок яких мають бути профінансовані видатки сектору національної безпеки та оборони, в тому числі видатки на розвиток озброєння та військової техніки.

Аргументи «Єврооптимістів», висловлені в публікації, не містять конкретних посилань на правові норми, яким на їх думку суперечить законопроект №4057, а тому є необґрунтованими та голослівними. Тому, з огляду на актуальність законопроекту №4057, суспільний резонанс навколо перспектив його прийняття, з метою розвінчування міфів довкола його положень, підготовлено його детальний коментар.

 

«Єврооптимісти» зазначають, що проект суперечить Конституції України, міжнародним актам та посягає на право власності громадян, що можуть бути непричетними до вчинення корупційних злочинів, та ігнорує права добросовісних набувачів. В публікації не наводиться жодного конкретного положення нормативно-правового акту, у суперечність з яким вступають положення законопроекту. Разом з тим, проаналізувавши всі публікації, що містяться в засобах масової інформації, можна зробити висновок про те, що очевидно йде мова про невідповідність положень законопроекту положенням Основного Закону про презумпцію невинуватості та непорушність права власності. Проте така інформація не відповідає дійсності.

Зокрема, побутує думка, що впровадження інституту звернення в дохід держави окремих активів до вироку суперечить положенням частин четвертої та шостої статті 41 Конституції України, якими визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Разом з тим таке порушення не відбувається, оскільки, по-перше, законопроектом передбачається, що підставою для звернення в дохід держави майна до вироку суду є ухвала суду, тобто судове рішення, що узгоджується як з частиною четвертою, так і з частиною шостою статті 41 Основного Закону. По-друге, законопроект, у разі його прийняття, буде актом у формі «закону» і в ньому передбачаються як випадки, так і обсяг та порядок відповідної конфіскації, тому дотримано вимогу щодо відображення відповідних питань у законі, як того вимагає частина шоста статті 41 Основного Закону. По-третє, звернення в дохід держави окремих активів до вироку суду не може розглядатися як таке, що здійснене «протиправно» чи порушує принцип непорушності права власності, так як згідно із законопроектом, конфіскації підлягає майно, яке особа не могла набути в законний спосіб в силу невідповідності вартості та розміру майна фінансовим можливостям особи, рівню її доходів, відсутності доказів законності походження такого майна. Фактично особа позбавляється майна, яке вона набула в протиправний спосіб і таким чином забезпечується баланс інтересів держави та громадянина.

Передбачена законопроектом процедура не порушує принципу презумпції невинуватості, оскільки провадження про звернення в дохід держави визначеного майна до ухвалення вироку суду порушується щодо майна, а не проти конкретної особи. Таке провадження не спрямовано на підозрюваного, немає своєю метою призначення будь-якого покарання особі, а спрямоване лише на повернення активів, якими така особа володіє без достатніх законних підстав. Таке провадження хоча і зачіпає інтереси підозрюваного чи третіх осіб, воно по-суті стосується майна і на відміну від кримінального провадження, воно направлено на повернення активів, здобутих незаконним шляхом, а не на встановлення винуватості особи в конкретних злочинах.

Щодо критики «Єврооптимістами» можливості звернення в дохід держави незаконно набутих активів «до прийняття судом рішення щодо вчинення особою протиправних діянь», варто звернути увагу на наступне. Сьогодні в багатьох країнах світу вже працює і показала свою ефективність так звана «конфіскація поза кримінальним провадженням» та «розширена конфіскація», яка може застосовуватись не лише в межах кримінального, а й цивільного чи адміністративного процесу. Ця процедура полягає в тому, що за наявності «достатніх підозр», відсутності «обґрунтованих сумнівів» або за інших обставин суддя (а іноді і прокурор) вправі прийняти рішення про конфіскацію майна особи, навіть, якщо ще не доведено вчинення нею злочину.

В законодавстві зарубіжних країн (Швейцарія, Великобританія, Таїланд тощо), побудованому на принципах міжнародного права, вбачається можливість застосування спростовних презумпцій. Передбачається, що при застосуванні презумпції особа, проти якої вона використовується, зобов'язана довести її неспроможність на підставі відсутнього критерію доведеності - переваги доказів або порівняння ймовірностей. В іншому випадку - первісна презумпція буде розглядатися судом як неспростовний факт. Так, в законі може міститися спростовувана презумпція про те, що накопичення особою активів, отриманих з невідомих джерел, в період перебування на державній службі розцінюється як отримання доходів від корупції і такі активи підлягають конфіскації в разі, якщо такий державний службовець не зможе довести, що активи були отримані ним законним шляхом.

На відміну від кримінального провадження, провадження щодо конфіскації до вироку суду направлено на повернення активів, отриманих незаконним шляхом, а не на установлення винності підсудного в конкретних злочинах. В світі така система вже показала свої переваги і досить довго застосовується.

Щодо того, що, на думку «Єврооптимістів», недоліком законопроекту 4057 є те, що «така конфіскація може бути застосована до так званих «третіх осіб», тобто – громадян, які не обов’язково знали про те, що отримали майно у правопорушника», варто наголосити на тому, що передача незаконно отриманих активів таким третім особам є одним із способів легалізації майна. Очевидно, що третя особа не завжди знає про походження такого майна, хоча у разі прийняття рішення про імплементацію міжнародного досвіду, майно такої особи також має бути конфісковано, якщо вона могла знати або здогадуватись про його походження у зв’язку з наявністю конкретних обставин. З метою недопущення порушення прав добросовісних набувачів законопроект передбачає певні «запобіжники». Так, проектом закону передбачається, що у випадках встановлення обставин, які свідчать про приховування підозрюваним грошових коштів, валютних цінностей, державних облігацій України, казначейських зобов’язань України, дорогоцінних металів, каміння і доходів від них шляхом їх оформлення на третіх осіб, прокурор вживає заходів щодо визнання недійсним правочинів (купівлі-продажу, дарування, займу тощо) в порядку цивільного судочинства. В цьому порядку така третя особа може довести суду свої права на вказане майно і добросовісність їх набуття.

Більше того, законопроектом надаються широкі можливості по захисту своїх прав особами, активи яких підлягають зверненню в дохід держави, навіть після прийняття відповідного рішення судом. Це, по-перше, можливість апеляційного оскарження ухвали суду про застосування звернення в дохід держави активів. По-друге, можливість захисту прав передбачається і в порядку цивільного судочинства, адже законопроект встановлює, що протягом року з дня звернення активів в дохід держави особа має право звернутися до суду з позовом про їх повернення. Тому незрозумілими видаються вказівки на те, що цим проектом не передбачаються механізми захисту права власності.

Окремо варто звернути увагу на пункт 24 преамбули Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС від 03 квітня 2014 року №2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочину та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», в якому зазначається, що «практика, коли підозрюваний або обвинувачений передає майно знайомій третій стороні з метою уникнення конфіскації, є загальною і має широке поширення. Чинна правова база Союзу не містить обов’язкові правила про конфіскацію майна, переданого третім особам. Тому стає все більш необхідним врахування конфіскації майна, переданого чи набутою третіми особами. Придбання третьою стороною відноситься до ситуації, коли, наприклад, майно було придбано, прямо або опосередковано, наприклад, через посередника, третьою стороною від підозрюваного або обвинуваченого, в тому числі, якщо кримінальний злочин було скоєно від їхнього імені або в їхніх інтересах, і якщо обвинувачений не має майна, яке може бути конфісковане. Така конфіскація має бути можлива, принаймні в тих випадках, коли треті особи знали або повинні були знати, що метою передачі або придбання є уникнення конфіскації, на основі конкретних фактів і обставин, у тому числі, що передача здійснювалася безкоштовно або в обмін на суму значно нижчу ринкової вартості». Стаття 6 цієї Директиви й стосується цього питання.

Також в публікації «Єврооптимістів» вказується на те, що положення законопроекту суперечать Конвенції ООН проти корупції та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Разом з тим не пояснюється в чому саме полягає така суперечність, напевне, з огляду на відсутність аргументів. Адже законопроект 4057 базується саме на положеннях Конвенції ООН проти корупції, а саме, пункт «с» частини 1 статті 54 передбачає, що кожна Держава-учасниця зокрема з метою надання взаємної правової допомоги щодо майна, придбаного в результаті вчинення будь-якого зі злочинів, визначених Конвенцією, розглядає питання про вжиття таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб створити можливість для конфіскації такого майна без винесення вироку в рамках кримінального провадження у справах, якщо злочинець не може бути підданий переслідуванню з причини смерті, переховування або відсутності чи в інших відповідних випадках. Проектом Закону № 4057 саме і передбачається звернення в дохід держави окремих активів у перелічених Конвенцією випадках. Варто зазначити, що законопроектом передбачено мінімальний перелік обставин, за яких застосовується звернення в дохід держави окремих активів, багато країн світу уже давно пішли далі і застосовують такий механізм також у випадках, якщо особа має правовий імунітет, що захищає її від кримінального переслідування, або особа наділена настільки великою владою, що кримінальне розслідування і переслідування сильно ускладнене або неможливе, або активи знайдені, а злочинець невідомий (наприклад, активи знайдені у кур’єра, який не бере участі в скоєнні злочину), або недостатньо доказів для кримінального переслідування, або особа визнана невинною в скоєнні злочину через брак доказів чи слабку позицію обвинувачення. 

Положеннями пункту 2 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що попередні положення (ред.: про гарантії права власності) жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснити контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейським судом з прав людини (далі також – ЄСПЛ) неодноразово розглядались справи, в ході яких заявник оскаржував застосування до нього превентивних майнових заходів впливу національними судами, результатом розгляду яких ставало підтвердження права держав-відповідачів на застосування відповідних заходів.

 Зокрема, предметом розгляду ЄСПЛ стали справи про застосування незалежно від вироку суду конфіскації майна заявників, імовірно придбаного незаконним способом (див. Рішення у справі "Ріела і інші проти Італії" (Riela and others v. Italy) від 4 вересня 2001 року, скарга N 52439/99; Рішення у справі "Аркур та інші проти Італії" (Arcuri and others v. Italy) від 5 липня 2001 року, скарга N 52024/99, Рішення у справі "Раймондо проти Італії" (Raimondo v. Italy) від 22 лютого 1994 р. Series А, N 281-A, § 29), або призначеного для використання в незаконній діяльності (див. Рішення Європейського суду у справі "Батлер проти Сполученого Королівства" (Butler v. United Kingdom) від 27 червня 2002 року, скарга N 41661/98).

При цьому в ситуації, коли конфіскація майна була здійснена національними судами на підставі обвинувального вироку, Європейський суд визнав, що конфіскація є "штрафом" за змістом пункту 2 статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції (див. Зазначене вище рішення у справі "Філліпс проти Сполученого Королівства", § 51 і, mutatis mutandis, Постанова Європейського суду у справі "Велч проти Сполученого Королівства" (Welch v. United Kingdom) від 9 лютого 1995 р Series A, N 307-A, § 35), тоді як в інших справах, де конфіскація застосовувалась без вироку, ЄСПЛ встановлював, що втручання необхідно розглядати з точки зору права влади держави-відповідача «контролювати використання майна в загальних інтересах суспільства» (див. зазначені в попередньому абзаці рішення Європейського суду).

В Рішенні «Фрізен проти Російської Федерації» від 24 березня 2005 року (скарга № 58254/00) Європейський суд зазначає, що незалежно від того, чи підпадає конфіскація під першу, чи під другу категорію, в будь якому випадку до неї застосовується положення пункту 2 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Для прийняття рішення про дотримання або порушення норм Конвенції Європейський суд з прав людини повинен проаналізувати обставини справи і визначити, чи було дотримано справедливої рівноваги між вимогами загальних інтересів суспільства (в нашому випадку – повернення в Україну незаконно здобутих активів оточенням Януковича В.Ф. та іншими державними службовцями, підозрюваними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, 5 ст.191, ст.ст. 255, 368 КК України) та вимогами захисту основних прав людини (в даному випадку – права мирно володіти своїм майном).

У рішенні по справі «Раймондо проти Італії» ЄСПЛ зазначив: «Передбачаючи розширену конфіскацію, необхідно чітко визначити критерії та випадки, коли вона застосовується. В цьому контексті, «не можна вживати превентивних заходів на підставі простих підозр, ці кроки є виправданими лише в тому випадку, якщо вони ґрунтуються на об'єктивній оцінці фактів, які вбачаються в поведінці і способі життя особи. [...] Покликана заблокувати використання підозрілих капіталів, конфіскація є ефективним і необхідним засобом боротьби з цією пухлиною (ред.: мафією). В зв'язку з цим, конфіскація відповідає вимогам пропорційності, тим більше, що в дійсності по відношенню до накладення арешту вона не є додатковим обмеженням. Отже, незважаючи на скарги, превентивний характер конфіскації виправдовує її негайне і необумовлене застосування».

В рамках апеляції у справі Dassa Foundation v. Liechtenstein, поданої до Європейського суду з прав людини для опротестування рішення Верховного суду Ліхтенштейну, було розглянуто питання про те, чи не суперечитиме надання зворотної сили законодавства про конфіскацію поза кримінальним провадженням з метою його застосування щодо доходів від скоєних в минулому кримінальних злочинів розд. 61 Кримінального кодексу Ліхтенштейну і ст. 7 Європейської конвенції із захисту прав людини та основних свобод (ECHR). Доходи, про які йшла мова, виникли в результаті отримання хабара суддею в Італії в 1990-і рр., до прийняття закону про конфіскацію. Суд постановив, що процедура конфіскації поза кримінальним провадженням «порівнянна з цивільно-правовою процедурою повернення безпідставного збагачення», а значить, надання зворотної сили закону про конфіскацію «не є "покаранням" в тому значенні, яке визначено для цього поняття ... Конвенцією». Суд також зазначив, що закон Ліхтенштейну про конфіскацію поза кримінальним провадженням «спрямований на запобігання збагаченню за рахунок незаконної діяльності». Якби закони не мали зворотної сили, у обвинуваченого у кримінальній справі була б можливість отримати вигоду з вчинених ним дій, які були протизаконними на момент їх здійснення. З цієї причини суд ухвалив, що надання зворотної сили законодавству Ліхтенштейну про конфіскацію не суперечить положенням Конвенції.

Тому твердження «Єврооптимістів» про те, що застосування положень проекту у разі його прийняття з високою ймовірністю буде визнане ЄСПЛ порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, є безпідставними.

Таким чином, регламентація процедури звернення в дохід держави окремих здобутих неправомірним шляхом активів до ухвалення вироку (так званої «конфіскації поза кримінальним провадженням до винесення вироку»), заснована на презумпції незаконного походження таких активів, сприятиме протидії корупції в Україні та не буде суперечити вимогам міжнародно-правових документів, практиці ЄСПЛ, не порушуватиме принципу презумпції невинуватості.

Тому, з огляду на актуальність законопроекту №4057, суспільний резонанс навколо перспектив його прийняття, враховуюючи дискусійність його положень та можливі ризики, Комітет прийняв рішення звернутись до провідних науково-дослідних установ юридичного профілю в Україні з проханням провести юридичну експертизу законопроекту №4057 та надати зауваження та рекомендації щодо його можливого удосконалення.

Опублікована критика законопроекту №4057 видається неконструктивною і такою, що спрямована на нівелювання всіх докладених зусиль для повернення в бюджет України злочинних активів Януковича та його поплічників. Прикро, що група депутатів, яка називає себе «Єврооптимістами», замість наведення дійсних аргументів та обґрунтувань, загальними фразами критикує законопроект, замість того, щоб організувати плідну дискусію щодо його положень та здійснити дій по його удосконаленню. Повинен кожен уже давно засвоїти, що популізм шкодить розвитку та просуванню вперед нашої країни. Пора зайнятись роботою, а не пустими розмовами.