Роз'яснення щодо наявності юридичного зв'язку між нормами Законів України "Про військовий обов'язок і військову службу" (стаття 2) та "Про державну службу" (стаття 37), можливості поширення статусу державних службовців на військовослужбовців

У відповідь на запитання, що надходять до Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони стосовно наявності юридичного зв’язку між нормами Законів України "Про військовий обов’язок і військову службу" (стаття 2) та "Про державну службу" (стаття 37), можливості поширення статусу державних службовців на військовослужбовців, керуючись частиною третьою статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України", роз’яснюємо наступне.

У частині першій статті 2 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" від 4 квітня 2006 року № 3597-IV) мова йде про те, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Стаття 37 Закону України "Про державну службу" регулює питання пенсійного забезпечення та надання грошової допомоги державним службовцям. Між цими двома законами та їх нормами не існує будь-якого юридичного зв’язку, оскільки у них різні предмети правового регулювання. Один Закон регулює суспільні відносини у сфері цивільної державної служби, інший – у воєнній сфері.

Стосовно питання можливого поширення статусу державних службовців на військовослужбовців, про що інколи у військовому середовищі виникають дискусії, то з цього приводу зазначимо, що державна служба як будь-який соціально-правовий інститут має свою структуру, що складається з певних видів і рівнів. Вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій. У літературі зустрічається поділ на службу в органах представницької, виконавчої та судової влади. Але такий поділ не охоплює всієї багатоманітності видів державної служби. Загальноприйнятим визнається поділ державної служби на два види: цивільну (служба в державних органах) і мілітаризовану або спеціалізовану (військова служба, служба в органах внутрішніх справ, прокуратури, податкових, митних органах тощо). За рядом критеріїв військова служба відрізняється від цивільної державної служби. Кожному цьому видові притаманні спеціфічні ознаки. Сама ж військова служба є мілітаризованою державною службою, проходження якої громадянами України регулюється окремими законами, наприклад: "Про військовий обов’язок і військову службу", "Про соціальний  і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" тощо. Громадяни України, які проходять військову службу, мають відповідний правовий статус, який відрізняється від статусу цивільного державного службовця. Статус військовослужбовців є спеціальним правовим статусом, в основі якого лежить конституційно-правовий статус особи. Конституційно-правовий статус військовослужбовців – це юридично гарантоване їх становище у суспільстві, обумовлене сукупністю передбачених Конституцією України, загальним законодавством і спеціальним військовим законодавством прав, свобод і обов’язків, гарантій їх здійснення та відповідальності військовослужбовців. Він разом з іншими спеціальними статусами (депутата, судді, прокурора та інших) характеризується особливими рисами соціального, правового, службового положення, наявністю відповідно до нормативно-правових актів спеціальних, додаткових прав і обов’язків. Доведено, що в структурі конституційно-правового статусу військовослужбовця виділяють такі складові: загальний статус – як громадянина України, закріплений в Конституції і конституційних законах; спеціальний статус – як представника певної соціальної групи (військовослужбовця), наділеного спеціальними, додатковими правами і обов’язками; індивідуальний статус – персоніфіковані права і обов’язки, що визначаються особливостями правового положення кожного конкретного військовослужбовця. Особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що в силу специфіки виконання ними особливого виду державної служби – військової служби – вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством і визначаються особливостями проходження військової служби. Під обмеженнями щодо військовослужбовців розуміють обумовлені Конституцією України і чинним законодавством умови, заборони, правила, які ставлять військовослужбовців у визначені юридичні рамки, виходити за межі яких їм заборонено. Так, військовослужбовці не можуть бути членами будь-яких політичних партій або організацій чи рухів. Організація військовослужбовцями страйків і участь в їх проведенні не допускається. Створення релігійних організацій в органах військового управління, військових з’єднаннях та частинах забороняється (статті 5, 6 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей") тощо. На військовослужбовців, на відміну від державних службовців, не поширюється трудове законодавство. Умови проходження служби військовими регламентуються нормами адміністративного права.

Державним службовцем є особа, на яку покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління. На відміну від військовослужбовців державні службовці виконують функції тільки в межах державного органу, в якому вони працюють, і в межах прав, закріплених за посадою. На законодавчому рівні визначення поняття "державний службовець" дається у статті 1 Закону України "Про державну службу" через визначення самої державної служби. Тобто державний службовець – це особа, яка здійснює професійну діяльність, займаючи посаду в державних органах або його апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів. Щодо набуття особою статусу державного службовця слід відзначити, що в чинному законодавстві про державну службу чіткої відповіді немає. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння  та інші правопорушення, які пов’язані з корупцією" дає поняття про те, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про обмеження, встановлені статтею 5 Закону України "Про державну службу".

    Таким чином, поєднати статуси військовослужбовця та державного службовця в одне ціле, що чинним законодавством виокремлене в окремі складові, неможливо. Крім того, міжнародною законодавчою практикою не передбачене поєднання цих виокремлених видів служби. Ніде у світі статус військовослужбовця не поєднується одночасно зі статусом державного службовця. Тому, така  ідея не може бути реалізована, оскільки не ґрунтується на міжнародній та вітчизняній законотворчій практиці, не пов’язується з концепцією функціонування державної служби як в Україні, так і в інших розвинутих країнах світу. У даному випадку можна лише вести мову про упорядкування умов оплати праці у сфері державної служби в цілому. А це питання є компетенцією Кабінету Міністрів України.