РОЗ'ЯСНЕННЯ стосовно можливого надання на умовах Закону України від 15 червня 2004 року № 1763-IV "Про державні гарантії оціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" статусу ветеранів військової служби особам, які звільнилися зі служби до набуття ним чинності

У відповідь на запитання, що надходять до Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони стосовно можливого надання на умовах Закону України від 15 січня 2004 року № 1763-IV "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" статусу ветеранів військової служби особам, які звільнилися зі служби до набуття ним чинності, керуючись частиною третьою статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України", роз’яснюємо наступне.

Згідно із статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:

1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;

2) інваліди 1 та 2 групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби чи при виконанні службових обов’язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) інваліди 1 та 2 групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України   20 років і більше;

4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР;

5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України. Стаття 5 зазначеного Закону доповнена новим пунктом п’ятим згідно із Законом України від 15 червня 2004 року № 1763-IV "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (надалі – Закон № 1763-IV).

У статті 58 Конституції України закріплено: "Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи". Принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (стаття 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (стаття 7). З цього випливає загальне правило: закон зворотної сили не має, тобто не поширюється на правовідносини, які виникли до його видання. Визначення зазначеного правила на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, які у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони, укріплення у них впевненості у їхньому правовому становищі, міцності правопорядку. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації, оскільки можуть викликати хаос у суспільстві. Однак, в нормотворчій практиці зустрічаються рідкісні випадки, коли закону або окремим його нормам надається зворотна дія у часі.

Зворотна дія закону у часі – поширення дії закону на випадки, що мали місце до набуття ним чинності. Як указав Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Надання зворотної дії нормативно-правовому акту у часі може бути обумовлено тільки законодавцем.

Закон № 1763-IV є спеціальним законом і розрахований на певне, звужене коло осіб, на яких він поширюється. Під його дію підпадає лише конкретна категорія – військові та члени їхніх сімей, які звільнилися зі служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, починаючи з 1 січня 2004 року, а також ті військовослужбовці разом із членами своїх сімей, які у майбутньому також будуть звільнені зі служби за таких обставин. Дія цього Закону обмежена певним періодом – часом проведення реформування Збройних Сил України та їх скорочення, що випливає із його преамбули: "Цей Закон встановлює правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв’язку зі скороченням  чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей". Закон не поширюється на військовослужбовців інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини п’ятої статті 94 Конституції України закон України набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Чинність закону – це юридична передумова дії закону, яка означає наявність у закону юридичної сили. Чинність закону надає йому нормативної обов’язковості в системі законодавства.

Закон № 1763-IV набув чинності з дня його опублікування в офіційному виданні, – газеті "Урядовий кур’єр", – 08 липня 2004 року. Згідно з пунктом 12 статті 1 зазначеного Закону військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у зв’язку з їх реформуванням, статус ветерана військової служби надається особам, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України.

Прийняття цієї норми було обумовлено реалізацією положень затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 348/2002 Державної програми переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, що була розрахована на період до 2015 року та яка передбачала заходи з реформування військових частин, удосконалення системи соціального захисту військовослужбовців, упорядкування їхніх соціальних гарантій та пільг, а також уведеного в дію Указом Президента України від 10 червня 2004 року № 641/2004 рішення Ради національної безпеки і оборони від 30 квітня 2004 року "Про реалізацію заходів щодо реформування Збройних Сил України у 2004 році та соціального захисту військовослужбовців, звільнених внаслідок проведення реформи". Згідно з цим рішенням відправною датою початку реформування Збройних Сил України та проведення заходів по їх скороченню були визначені 2004 та наступні роки. Лише у 2004 – 2005 роках у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України підлягали звільненню 155000 осіб, а у першому кварталі 2004 року, до набуття чинності Закону № 1763-IV, з армійських лав вже було звільнено майже 14000 осіб, які потребували швидкої соціальної адаптації та надання їм з боку держави належного соціального захисту.

Виходячи з такої ситуації, законодавець, ухвалюючи Закон № 1763-IV, врахував ту обставину, що фактичне реформування української армії на підставі прийнятих Президентом України рішень почало реалізовуватися після 1 січня 2004 року.  Тому, як виняток, він надав зворотної дії у часі окремим нормам статті 1 цього Закону, у тому числі і пункту 12, і розповсюдив їхню дію на тих військовослужбовців, які були звільнені з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, починаючи з 1 січня 2004 року, про що окремо застерігається у частині другій статті 3 Закону.

На підставі викладеного у Комітеті вважають, що на осіб, які звільнилися з військової служби у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів до 1 січня 2004 року, норми Закону України від 15 червня 2004 року № 1763-IV "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей", у тому числі в частині надання їм статусу ветерана військової служби, не поширюються.

Зазначене роз’яснення є позицією народних депутатів України – членів Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони і не має статусу офіційного тлумачення згаданої норми Закону.