У відповідь на запитання, що надходять до Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони стосовно можливості Комітету бути позивачем чи відповідачем в суді, приймати (видавати) власні нормативно-правові акти, скасовувати дію нормативно-правових актів органів державної влади, зокрема, Кабінету Міністрів України, надавати роз’яснення змісту підзаконних нормативно-правових актів, керуючись частиною третьою статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України", роз’яснюємо наступне.

Згідно з частиною другою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Парламентські комітети у своїй діяльності керуються Законом України "Про комітети Верховної Ради України", яким визначені їх правовий статус, функції та організаційні основи діяльності. Відповідно до статті 1 цього Закону комітет Верховної Ради України є органом Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій. Таким чином, парламентський комітет не є органом державної влади, юридичною чи фізичною особою, про які йдеться у частині другій статті 18 КАСУ, а є структурним підрозділом єдиного органу законодавчої влади в Україні – Верховної Ради України. До того ж, парламентський комітет не є суб’єктом владних повноважень, а тому не може бути позивачем чи відповідачем в суді, заявляти або не заявляти як третя особа самостійні вимоги на предмет позовного спору.

Що стосується прийняття (видання) комітетом власних нормативно-правових актів, рішень про скасування нормативно-правових актів органів державної влади, надання роз’яснень підзаконних нормативно-правових актів, то відповідно до статті 49 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" за результатами розгляду питань на засіданнях комітетів приймаються:

1) рішення – з організаційних питань;

2) висновки – у випадках, передбачених законом чи Регламентом Верховної Ради України;

3) рекомендації – щодо контрольної діяльності комітетів; щодо осіб, які пропонуються для обрання, призначення, надання згоди на призначення чи звільнення Верховною Радою України; щодо результатів слухань у комітетах.

На сьогоднішній день поняття "нормативно-правовий акт" на законодавчому рівні чітко не визначено.

Але, виходячи з курсу теорії держави та права, як навчальної дисципліни, нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, який прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Акти, що приймаються комітетами, не містять норм права, а тому не підпадають під категорію нормативно-правових актів, які приймаються органами влади.

У випадках, передбачених Конституцією та законами України, нормативно-правовий акт може бути скасований за рішенням Президента України, Кабінету Міністрів України, голови місцевої державної адміністрації вищого рівня, інших суб’єктів владних повноважень, яким надано право скасовувати нормативно-правові акти. Чинна Конституція України наділяє Президента України низкою контрольних нормотворчих повноважень, які спрямовані на недопущення прийняття органами влади актів, що суперечать Основному Закону України та гарантування в Україні дотримання принципу верховенства права. Так, до повноважень Президента України можна віднести його право скасовувати акти Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та рішення голів місцевих державних адміністрацій; зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; звертатися до Конституційного Суду України щодо конституційності актів Верховної Ради України, а також стосовно надання висновку про відповідність Конституції України міжнародних договорів, що вносяться на ратифікацію до Верховної Ради України.

Суб’єкт владних повноважень, якому надано право прийняття (видання) нормативно-правових актів, має право в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, приймати рішення про внесення до них змін або скасовувати їх.

Нормативно-правовий акт може бути скасований повністю або в окремій його частині суб’єктом нормотворення, який його прийняв (видав), визначеним Конституцією і законами України, або у судовому порядку.

Нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним самим суб’єктом нормотворення, що прийняв (видав) такий акт, або уповноваженими на це відповідно до Конституції чи законів України особами, чи органами.

Офіційне тлумачення та офіційне роз’яснення нормативно-правового акта здійснюється з метою усунення неточностей і неоднозначного розуміння його положень, а також неоднакового правозастосування.

Офіційне тлумачення Конституції України і законів України чи їх окремих норм у випадках і формі, визначеній Конституцією України, дає Конституційний Суд України.

Парламентський комітет за визначеним законом правовим статусом та функціями не наділений правом прийняття (видання) власних нормативно-правових актів, а також правом адміністративного втручання в діяльність державних органів, у тому числі їхню нормотворчу діяльність, та діяльність їхніх посадових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, мають право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів України. Разом з тим, такі роз’яснення не мають статусу офіційного тлумачення і не можуть викликати настання юридично значимих наслідків, які б в подальшому могли бути предметом оскарження.

  Парламентський комітет не може надавати роз’яснення змісту підзаконних нормативно-правових актів. Офіційне роз’яснення змісту підзаконних нормативно-правових актів здійснюється органом, що прийняв (видав) такий правовий акт, або ж органами, на які законом покладено обов’язок офіційно роз’яснювати прийняті (видані) підзаконні нормативно-правові акти.