З вступного слова Голови Верховної Ради України В.М.Литвина на парламентських слуханнях: "Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України" 23 травня 2012 р.

Сьогодні нам належить проаналізувати одне з найскладніших питань української державності - проблеми Воєнної організації і сектору безпеки України та законодавче забезпечення їх розв´язання. Відтак, сподіваюсь на серйозну і вдумливу розмову про стан безпеки України та її майбутнє. Складність цього комплексу проблем, винесених на парламентські слухання, на мій погляд, полягає у їх надзвичайній багатоплановості.  Маю на увазі складне переплетіння внутрішніх та зовнішніх факторів, економічних та соціальних проблем, технологічних та людських чинників, відсутність перспективного законодавчого «коридору» для створення надійного воєнного та безпекового середовища в Україні, яке б повністю відповідало викликам ХХІ століття, національним інтересам України, її міжнародним домовленостям і міжнародним зусиллям в ім´я безпечного майбутнього.    

Динамічні міжнародні процеси після завершення «холодної війни» кардинально змінили геополітичну ситуацію в Європі і у світі загалом. Інтенсивний розвиток новітніх технологій привів до того, що сучасний світ став більш тісним, більш вразливим, але, на жаль, від того він не став більш безпечним.

Заглядаючи в майбутнє, ми усвідомлюємо, що й сьогодні залишаються невирішеними традиційні проблеми безпеки, з'являються нові загрози і виклики, зони нестабільності і керованого хаосу.  Передусім, йдеться про існування "заморожених" конфліктів, міжетнічних проблем, в т.ч. прецедентів етнічних чищень, проблем біженців, неврегульованих питань кордонів, які потенційно можуть привести до серйозних кризових ситуацій.  Цей список можуть доповнити міжнародний тероризм, трансгранична організована злочинність, кіберзлочинність, наркотрафік, незаконна торгівля зброєю, відмивання грошей, піратство, проблеми енергетичної безпеки, нелегальної міграції, торгівлі людьми, страхітливі за своїми масштабами і наслідками природні і техногенні катастрофи, ендемії важких інфекційних захворювань. Звісно, все це безпосередньо може стосуватися нас, оскільки Україна - не острів в океані, отже всі ці потенційні загрози та виклики можуть постукатися й у наші двері. Втім, вони вже і стукають в українські двері. 

Усе гучніше лунають голоси, що, мовляв, перед світом незабаром «об´єктивно» постане питання непоширення національних суверенітетів на ресурси так званого глобального характеру, насамперед, енергетичні і продовольчі ресурси.  Україні, як відомо, в цьому сенсі є що втрачати, а головне - що захищати. У цьому зв´язку нагадаю доречну думку одного з батьків-засновників США Бенджаміна Франкліна: «Той, хто готовий обміняти свободу на безпеку, не гідний мати ані свободи, ані безпеки».

За умов світових фінансово-економічних, політичних та соціальних потрясінь завжди виникають спокуси вирішити свої проблеми за рахунок інших.  Зважаючи на це та пам´ятаючи уроки історії, Україна не може покладатися тільки на дипломатичні й економічні методи зняття протиріч та розв´язання конфліктів.  Перед нашою країною стоїть завдання розвитку військового потенціалу на рівні оборонної достатності.  Або, як казав Нікколо Макіавеллі, «завжди безпечніше, коли вас побоюються, аніж люблять». До речі, у першу чергу люблять сильних, над слабкими - переважно насміхаються або поблажливо плескають по плечах.

Отже, Збройні Сили України, її спецслужби, інші силові структури повинні бути підготовлені до швидкого і ефективного реагування на будь-які виклики. Це необхідна умова для того, щоб Україна почувалася в безпеці, і аргументи нашої країни сприймалися з повагою партнерами в різних міжнародних форматах.

Саме тому, виступаючи в Санкт-Петербурзі на Міжнародній парламентській конференції щодо майбутнього Європейської безпеки, я змушений був говорити про наше стратегічне бачення питань безпеки, яке має базуватися на принципах визнання права кожної держави самостійно обирати спосіб гарантування власної безпеки, особливо за умов загострення боротьби між провідними світовими гравцями за глобальне лідерство, економічного і політичного егоїзму, девальвації та руйнування базових принципів міжнародного права, зокрема в сфері міжнародної безпеки.

Ми, як правило, коли це потрібно, апелюємо до міжнародного права, точніше, до залишків міжнародного права, яке абсолютно зруйноване. При цьому слід враховувати, що процеси у світі будуть визначати два тренди: перший - боротьба за ресурси, - продовольчі, енергетичні, природні, і другий, - боротьба за демократизацію. Другий тренд диктуватиметься попередніми потребами.

Українське суспільство має знати, що без сучасних спроможностей захистити кордони держави ми не зможемо зміцнити наші міжнародні позиції.  Це вимагає прорахувати ризики від можливих конфліктів, забезпечити воєнно-технологічну незалежність, готовність реагувати на потенційні виклики і загрози.  Таке прогнозування характеру загроз та викликів має бути розрахованим на десятки років уперед.

Не деталізуючи, оскільки про це буде йтися у доповідях і виступах, зупинюся лише на ключових питаннях стану оборонної і безпекової сфери.

Становлення Збройних Сил України, як інституту суверенної держави, серцевини її Воєнної організації, за твердженням відповідальних осіб, у цілому відбулося. З точки зору законодавчого забезпечення, мені бачиться, що ми прийняли основний масив документів у сфері національної безпеки і оборони. Маємо програми реформування складових Воєнної організації держави, насамперед, Збройних Сил. Постійно вдосконалюється структура інших військових формувань та правоохоронних органів. Військовослужбовці Збройних Сил, особовий склад Міністерства внутрішніх справ України активно та успішно беруть участь у миротворчій діяльності, здійснюваній за мандатами Організації Об´єднаних Націй.

Указами Президента України створені Комітет з реформування і розвитку Збройних Сил України та оборонно-промислового комплексу і Комітет з питань реформування правоохоронних органів. За всю історію існування України їх вперше очолив Президент України. Тому сподіваємося, що ці державні інституції стануть дійовими важелями розв´язання проблем, які роками нагромаджувалися у Збройних Силах, оборонно-промисловому комплексі та правоохоронній сфері.

Водночас ситуація у цих надзвичайно важливих сферах діяльності держави на цих напрямах залишається складною і повинна викликати стурбованість, а головне - спонукати до практичних дій. Вітчизняні Збройні Сили лише умовно готові до виконання покладених на них Конституцією України завдань. Держава сьогодні економічно неспроможна повною мірою забезпечити ефективне функціонування Збройних Сил у їх існуючій структурі та чисельності.

Окремо треба сказати про те, що оборонний потенціал, який дістався Україні після розпаду Радянського Союзу, вичерпаний, або залишається потенціалом минулого століття.  Більшість оборонних підприємств, конструкторських бюро, науково-дослідних установ, здатних проектувати, створювати і випускати сучасну зброю та обладнання, у ліпшому випадку перебувають у стані виживання. Потрібно знайти рішення у цьому плані. Повинен сказати, що у Верховній Раді замість серйозної розмови саме у цій царині переважають істерика і намагання звинувачувати один одного у корупції замість того, щоб прийняти чіткі і прозорі рішення і забезпечити контроль за їх виконанням.

Потрібно знайти рішення у цьому плані, бо якщо ми і далі будемо займатися критикою, то передові технології, які є в зразках, розробках, планах, перетворяться на музейні експонати. І ключова проблема, яку ми повинні ставити на перше місце - проблема кадрів, які потрібно десятиріччями готувати саме в цій надзвичайно важливій сфері.

Ми практично не усвідомили і не враховуємо у державній практиці всі потенційні загрози сучасних інформаційних технологій.  Прикро, але національний інформаційний простір, суспільна думка в Україні формуються сьогодні під значним впливом інших держав, залежать не від принципів державної політики, а від стратегій фінансово-промислових груп.  Нинішній стан національної безпеки в інформаційній сфері, на мою думку, кричуще вимагає вжиття невідкладних адекватних заходів, насамперед, створення з урахуванням міжнародного досвіду національних механізмів і структур, які б гарантували ефективну комунікацію влади і держави із громадянським суспільством, експертним середовищем, бізнесом, та й із світом загалом.

Потрібна широкомасштабна комплексна увага до всього сектору безпеки і оборони. Спеціально не вживаю слово «реформування», бо в нашій суспільній свідомості реформування небезпідставно часто ототожнюється з масштабною корупцією і свавіллям.  У суспільній свідомості має утвердитися впевненість, що корупція у сфері національної безпеки та оборони - це державна зрада, і ситуація, можливо, потребує прийняття відповідних законів.

Завдання подальшої трансформації Воєнної організації та сектору безпеки - створити нові спроможності у держави забезпечувати нейтралізацію та попередження загроз. Зрозуміло, що виконання цих завдань, про які ми сьогодні будемо говорити, вимагає і вимагатиме значних економічних ресурсів. Але завдання полягає у тому, щоб не виснажити заради безпеки, а примножити економічні сили країни за рахунок вмілого, розумного, господарського підходу до розвитку і Воєнної організації, і військово-промислового комплексу.

У підсумку, ми маємо створити у державі такий сектор безпеки і оборони, такий ОПК, які здатні забезпечити Україні суверенітет, повагу партнерів і міцний мир.

Сподіваюсь і розраховую, що у нас, шановні учасники парламентських слухань, сьогодні відбудеться саме така спокійна, зважена, відповідальна, аргументована і професійна розмова. Пропонується таким чином організувати нашу роботу.