З доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони на парламентських слуханнях "Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України"

Доброго дня, шановні учасники слухань і ті, хто слухає нас з допомогою теле-радіоефіру! Я хочу подякувати всім тим військовим і цивільним, які в дуже складних і політично, і економічно умовах, чесно щодня, гідно виконує свої службові обов’язки і тим самим тримають на плаву ці дуже важливі державні інститути.

Ці слухання ініційовані нашим комітетом. І я вдячний колегам по парламенту, які підтримали їх проведення. Тому що ситуація доходить до межі, до межі руйнації, коли, як відомо у фільмі, так дальше жить нельзя. Комітет підходить до питань оборонної і безпекової політики виключно з точки зору визначення пріоритетів, постановки завдань і роботи по їх досягненню. Без жодного політиканства, жодного партійного окрасу. Рішення приймаються, як правило, одноголосно, професійно. І там, де не виходить на межу політиканства в Раді, вони, як ви бачите, приймаються одразу в цілому після дуже короткого обговорення.

Тобто, якби залежало від Ради, від комітету, то всі питання були б вирішені вже давно. Але хочу нагадати, що в жовтні 2010 року було прийнято принципове рішення по перерозподілу повноважень і обрізані функції парламенту суттєво, з точки зору впливу на ситуацію в силовому блоці. В тому числі і контрольні функції.

Ми вносили пропозиції неодноразово Президенту, Прем’єр-міністру як голові уряду з різних питань, які стосуються розвитку оборонно-промислового комплексу, армії, спецслужб, правоохоронних органів. Без уваги. Писали жорсткими словами. Цитую. Наприклад. "Ситуація в армії близька до катастрофи. Офіцерський  корпус деморалізований. В нинішньому стані Збройні Сили  неспроможні  у повному обсязі виконувати завдання навіть мирного часу". Без уваги. Була навіть  ініціатива членів комітету, я письмово звернувся до  Президента, щоб посадити   за один стіл керівництво  силових структур і членів комітету,  які професійно   можуть дати оцінку  для того, щоб оцінити реально, що відбувається, що треба робити. Не знаю, чи доповіли Президенту, але я отримав письмову відповідь від Глави Адміністрації Льовочкіна, що  у  Президента  дуже напружений графік, часу немає.  І це дуже сумно, тому що питання не вирішуються, вони накопичуються.

Відповідальність має  прізвище. Конституція і закони  визначають чітко, хто відповідає за цю сферу.  Це посадові  особи – Президент і уряд, який  очолює Прем'єр-міністр, тобто Янукович і Азаров. За всі успіхи  і за всі провали, відповідальність  має прізвище.

Кого силові структури повинні захищати? Записано у законі, Закон "Про основи національної безпеки"
(2003 рік). Перше – людина  і громадянин, права і свободи. Друге – суспільство (ми всі з вами і ті, хто  нас бачить і слухає,  46 мільйонів як спільнота). На третьому і тільки  на третьому місці -  держава, тобто влада.

Якщо ми  подивимося і відчуємо, чи  захищена людина, її права і свободи, чи захищене суспільство, чи захищена держава, тобто влада. От третя відповідь: так.  І це відображається у пріоритетах: і фінансування, і матеріально-технічне забезпечення всього  іншого. Але це ознака поліцейської держави, а не демократичної і правової, як записано у Конституції. І слово "поліцейська" – це не лайливе  слово, це політологічний термін. І цю ситуацію треба виправляти.

Що  робити? Я не   буду зараз давати оцінку зовнішнього фактору, загроз, це вже було зроблено і ще буде  зроблено. Тому окреслю тільки  ті ключові речі, які члени комітету вважають важливими  і про них неодноразово у письмовій  формі навіть доповідали.

Перше. Виконувати закон – він не виконується. Відновити роль РНБО як органу, який має повноваження приймати рішення, обов'язкове для виконання всіма силовими структурами і виконавчими структурами. В законі записано: проект бюджету в частині оборони національної безпеки попередньо обговорюється на РНБО. Не обговорюється ні при чинному, ні при попередньому Президенті – це порушення закону.

Не приймаються інші важливі рішення. Наслідком є те, що зараз, якщо говорити про армію, найбільшу складову, немає в сухопутних військах жодного боєздатного батальйону. В повітряних силах немає жодної повністю боєздатної ескадрильї. В військово-морських силах немає жодного підрозділу кораблів, який міг би виконувати всі завдання за призначенням. Значить, треба зупинитися і діяти абсолютно по-іншому і починати з виконання закону. Президент має усвідомити, що він Верховний головнокомандувач Збройних сил, а не Податкової міліції чи якихось інших підрозділів внутрішньої безпеки і діяти відповідним чином.

Друге. Приймати рішення – вони не приймаються. До мене Андрій Петрович Клюєв говорив про правильні речі, називав правильні документи. Але то все проекти. Жодного затвердженого документу дотепер немає за підписом Президента. Пройшло вже майже два з половиною роки діяльності. Немає? За цих умов, коли немає затверджених державних програм розвитку, хто визначає фінансування, забезпечення і перспективу силових структур? Я вам скажу – Міністерство фінансів. Під що давати, немає параметрів розвитку – скільки дадуть, стільки і є, від того і такий стан.

Третє. Виконувати прийняті рішення – начебто очевидно, але не виконуються. Жоден із указів Президента і тих, які розміщені на сайті, і ті, які закриті, з грифом, які стосуються силового блоку, не виконано жодного.

Його доведено, військові почули, записали собі, що в жовтні 2010 року на 55 відсотків піднімуть посадові оклади – не відбулось. Контрактники записали собі, згідно указу, що з липня 2010 року буде безкоштовне харчування – не відбулося. 10 грудня 2010 року, це півтора роки тому, було прийнято рішення, чітко  визначені завдання. В який термін нова Воєнна доктрина? Нема. Стратегія нацбезпеки? Немає. Державна програма комплексного розвитку армії? Нема. І так далі нема. І за те ніхто не відповів.

Немає системи контролю, елементарного контролю. Хтось може собі уявити в часи КПРС, щоб хтось не выполнил решение политбюро ЦК? Голову одірвали б. А тут важлива, серйозна сфера – немає кому відповісти. Але в кожному указі є на кого покладається контроль за його виконанням.

Тому я радив би Секретарю РНБО, він нова людина, перевірити виконання, бо там Секретар РНБО відповідає за те. Попередній не зробив, значить має зробити наступний аналіз.

Четверте. Головним пріоритетом діяльності всіх силових структур визначити виконання завдань за призначенням, нічого більше. Якщо це розвідки, то вони аналізують ситуацію, попереджають конфлікти, а не прослуховують когось і щось для того, щоб вирішувати внутрішні питання. Якщо це Служба безпеки, то вона бореться з корупцією, а не точково здійснює вибіркове застосування закону в цій сфері або займається прослушкою чи подавленням інакомислія. Якщо це армія, то вона займається бойовою підготовкою – це головний показник, а не щось інше, якісь рятувальні заходи. Так само всі інші силові структури. Хто може це забезпечити? Президент – верховнокомандувач.

П'яте. Припинити розмови про кардинальне скорочення армії і будь-які інші небезпечні експерименти. В умовах прийнятого рішення про позаблоковість це злочин без перебільшення. Треба прийняти принципове рішення: або відмовитися від позаблоковості і шукати союзників, або шукати гроші і зміцнювати власну оборону і сферу національної безпеки. Рішення абсолютно очевидне. Немає іншого підходу. Якщо позаблоковість без союзників і скорочувати кардинально, ну, тоді ми залишаємося голими і беззахисними. Це неприпустимо.  Хто це може вирішити? Президент, РНБО – читай закон.

Шосте. Припинити політизацію силових структур. На жаль, через 20 років незалежного розвитку, коли ми відійшли від однопартійної монополії КПРС, знову це завдання стає актуальним.

Сьоме. Кардинально змінити підходи до кадрової політики. Ключовими параметрами при призначенні, починаючи з найвищих посадових осіб, має бути моральність, відповідальність, професійність  і готовність працювати з першого дня.

Кожний може зробити свій висновок чи відповідають  цим ознакам і чи за такими ознаками  призначали, починаючи від керівників, заступників і далі.  Моя відповідь: ні. То питання риторичне, хто може змінити цю ситуацію? Ні комітет, ні  Рада, це повноваження Президента, він повинен її змінити.

Восьме. Забезпечити належний соціальний захист  людини у погонах.  Солдат так само, як лікар і вчитель – це три професії, які визначають  чи є у країни майбутнє. Всі три професії, а зараз ми говоримо про  солдата, нижче середньої зарплати по країні – це неприпустимо. Немає мотивації – ідуть   не сильніші, ні кращі, ні моральніші.    Це має бути виправлено, у тому числі у частині  службового і постійного житла.  Чиї повноваження? Кабмін – записано у законах.

Дев'яте. Виправити  диспропорції у грошовому забезпеченні  в різних силових структурах, які кричущі, явно не на користь армії. Хто може зробити це? Постанова Кабміну, його повноваження, він має це зробити.

Десяте. Припинити  обман військових пенсіонерів, тому що підвищення грошового забезпечення  для тих, хто служить здійснюється  зав рахунок надбавок, премій і так далі,  а військові пенсіонери залишаються при їхніх бубнових інтересах, і вони закидають тисячами листів: чиї це повноваження. Постанова Кабміну, відповідальність має прізвище.

Одинадцяте. Виправити кричущу несправедливість щодо соціального захисту сімей загиблих військових. Я вносив такий законопроект 5108, його провалити.  Кабмін був проти, хоча Тігіпко обіцяв публічно, що приймуть. Зараз новий зареєстрував, 9724, в січні цього року. Побачу, як  приймуть його. А суть вам зрозуміла, коли,  на жаль, помирає  державний службовець цивільний,  його дружина отримує  70 відсотків від його заплати, як соціальний захист, якщо вона непрацездатна. А якщо,  не  дай Боже, гине військовий,  то 30 відсотків від меншого грошового забезпечення, ніж у цивільного державного службовця.  Несправедливість? Так. Аргументи: кажуть, не вистачає 200 мільйонів гривень.

"Вишки Бойка", там украли 2,5 мільярди і вже закрили це питання. Тобто не грошей немає, немає моралі і відповідальності.

Дванадцяте. Підняти нарешті з колін оборонно-промисловий комплекс. Я знаю, що будуть виступи детальні про це. Але я хочу сказати, оборонно-промисловий комплекс – це не тільки сектор економіки, який виробляє зброю там для армії і для інших силових структур, це насправді той сектор, який визначає інженерний інтелект нації або не визначає. У нас уже слово "інженер" скоро зникне взагалі із словника, тому що все, що ви бачите на вулиці в цивільному секторі, все чуже. І якщо не буде оборонний комплекс працювати за підтримки держави, починаючи з фундаментальних, прикладних досліджень, розробок, які потім через конверсію ідуть далі в цивільний сектор, значить, зникне взагалі розум нації. Це треба зупинити врешті-решт. Зрозуміло, що цей величезний сектор, в якому в Радянському Союзі, яким опікувалося три міністерства, коли зараз його підпорядкували одному із десятка департаментів одного із міністерств Мінекономрозвитку, це не рішення. Очевидно, треба повернутися уряду до вирішення питання про створення агентства з питань ОПК або іншої структури, яка мала би відповідні повноваження.

Тринадцяте. Забезпечити силові структури сучасним озброєнням і технікою. Без цього їх немає, то все на папері. І треба приймати вже, настав час, системні стратегічні рішення. Техніка постаріла за 20 років, не помолоділа. Треба приймати стратегічні рішення, яку техніку ми спроможні виробляти самі, ясно, що це невисокий відсоток, яку в кооперації з кимось на основі …… схем і з ким саме, яку закуповувати або брати в лізинг, і знову в кого саме, бо це залежність на десятиріччя і це стратегічний баланс.

Ці рішення не окреслені навіть в тих проектах, які уже прийняв уряд, я говорю про концепцію розвитку Збройних сил. Хто має повноваження для вирішення? Президент, Кабмін, не Рада.

Чотирнадцяте. Усвідомити нарешті, що військовий – це професія, це не хобі. І це стосується всіх солдат від рядового до генерала. І має бути чіткий контрактний принцип комплектування із зобов’язаннями обох сторін, в тому числі і конкретними зобов`язаннями держави. Що робити для  контрактної армії, давно відомо.

Перше. Повноцінна бойова підготовка.

Друге. Грошове забезпечення. Як мінімум 10 відсотків  вище за середню зарплату по країні.

Третє. Службове житло.

І четверте. Соціальний пакет: лікування, отримання освіти під час служби в армії.

Чиї повноваження? Уряду. Людина в погонах – це особливий статус і особлива відповідальність. І я хотів би, як не прикро, сказати,  що, на жаль, це втрачається. Комітет отримує   сотні листів, де порушуються права  офіцерів, але їх підписують не офіцери, а їхні дружини. І це сумно. Офіцери завжди захищали жінок, а не прикривалися ними.

Я хотів би, щоб  мене також почули.

П’ятнадцяте. Провести демілітаризацію силових структур.

Переконаний, форму мають носити і погони тільки в армії. Більше ніде.

На цьому  шляху уже  Прикордонна служба і  інші так само – відділити форму, погони від соціального  статусу. Соціальний захист я вже говорив, а погони зняти. Це абсолютно не потрібно.

Шістнадцяте. Підняти значимість  військового звання. Припинити девальвацію. Не може бути кількох генералів армії України  в структурах, які мають чисельність  5 тисяч, 15, 20. Один генерал армії, бо одна армія.

Військове звання – це не подарунок до свята, це має бути результат відповідної діяльності. Це повноваження Президента, відповідний указ.

Сімнадцяте. Фінансування силових структур здійснювати виключно за загальним фондом. Ніяких спеціальних фондів. Ніяких підробітків. З 1 січня  всі силові структури   до 31 грудня повинні отримувати те, що прописано в законі. Щоб не було потім ніяких "можливостей" (в лапках).

Чиї це повноваження?  Президент і Кабмін.

 Якщо ви скажете, що для цього немає коштів… Кошти є і ми їх знайдемо.

Я сподіваюся,  що буде розмова, як сказав і Голова Верховної Ради, спокійна, предметна, конструктивна і завчасно вам за це вдячний.